Роза Дьюїтт Б'юкейтер

- Що ти робиш, Розо? — Якщо ти стрибнеш, то і я стрибну, пам'ятаєш?

Дивлячись на картини, ти ніби потрапляєш у казку. Одна правда і жодної логіки.

Краще бути його повією, ніж твоєю дружиною!

Моє люстерко! Воно таке саме, як тоді, коли я востаннє в нього виглядала. Тільки от відображення стало іншим.

Тепер ось і ви знаєте про Джека, який мене врятував. Врятував не тільки від смерті, а й від багатьох інших...

- Я люблю тебе, Джеку!.. - Ось цього не треба! Ще рано прощатись! Ще рано... — Мені так холодно! - Послухай мене! Ти не втопишся. Ти залишишся жити, і в тебе буде багато дітлахів, і ти побачиш як вони виростуть. Ти помреш старою, старою жінкою в теплій постелі. Але не тут. Не цієї ночі. І не зараз, ти зрозуміла мене?

- Я Джек Доусон. - Роза Дьюїтт Б'юкейтер. — Покажеш, як це пишеться, гаразд?

Вони просто сиділи чекали. Чекали на життя, чекали смерті, чекали на абсолют, який так і не прийшов.

— Я сподіваюся, що в шлюпках будуть пасажири одного класу? — О, мамо, замовкни! Ти не розумієш? Вода крижана! А шлюпок не вистачить навіть половини пасажирів! Половина людей на кораблі – загине!

Що? Думаєш, дівчисько з першого класу і випити не вміє?