Гаррі Поттер та Дари смерті: Частина 2

Якщо не запитати – ніколи не дізнаєшся, якщо знаєш – треба лише запитати.

Альбусе Северус, тебе назвали на честь двох директорів Хогвартсу. Один із них був випускником Слізерина, і він був, мабуть, найхоробрішою людиною, яку я знав.

- Який план, Гаррі? - Добре. Нам потрібно щось знайти. Захований тут, у цьому замку. І це допоможе нам перемогти. - Ясно. І що це? - Ми не знаємо. - Де воно? — Цього ми також не знаємо. Я розумію, відомостей мало... — Їх взагалі нема.

- Це не важливо, що Гаррі помер. - Заткнися, Невіле! — Люди вмирають щодня! Друзі, рідні. Так, сьогодні загинув Гаррі, але він ще з нами! Ось тут... Як і Фред, Рімус, Тонкс. Вони загинули недаремно! На відміну від тебе, бо ти помиляєшся! Серце Гаррі билося заради нас, заради нас усіх! Нічого ще не кінчено!

— Друзі, увага! У мене сюрприз! — Чергове куховарство Абефорта? Сюрпризом буде, якщо ми її перетравимо.

- Професоре, це правда, чи це у мене в голові? - Звичайно, у тебе в голові, Гаррі. Ось тільки чому це не може бути правдою?

— Лише якість чиїхось переконань визначає успіх, а не кількість послідовників. - Хто це сказав? - Я.

- Лілі? Після стільки років? - Завжди...

Діадема зникла багато років тому. Ніхто з тих, хто нині живе, її не бачив. Це очевидно. Потрібно поговорити з тим, хто помер.

— Це боляче — помирати? — Швидше, ніж засинати.