Ельчин Сафарлі

Дитинство це те, що ми втратили в часі, але зберегли в собі.

Остаточна розлука між двома людьми ніколи не трапляється, якщо не змирилися обоє.

Нам не дана воля керувати часом, але тільки ми вирішуємо, чим і як його наповнити.

Я майже навчилася не думати про тебе. Часом таки тягне зателефонувати, сказати про цю мою перемогу. Щоб ти не спокушався щодо своєї винятковості. Щоб не думав, що я поїхала до іншої країни, бо боялася жити там, де тебе легко зустріти. Я б сказала тобі це, натиснула«відбій» - і відразу видихнула б з себе той дивний час, коли ти заступав собою весь світ.

Цілком різні, але при цьому до неможливості близькі.

Нам так мало потрібне. Небагато їжі, не так багато часу, жменю надій. І спокою.

Зберігай мовчання, коли всі говорять, говори тоді, коли слова твої про любов, навіть крізь сльози. Навчися прощати тих, хто поряд, – так знайдеш шлях до прощення себе. Не метушись, але не забувай, куди пливе твій корабель. Може, він збився з курсу?

Почути мовчання у відповідь — найболючіше для жінки. краще нехай він скаже, що розлюбив. Краще нехай відштовхне образливим словом і прокричить:«Я втомився від твоєї любові!» Все що завгодно, тільки не мовчання. Воно вбиває.

Коли одні двері зачиняються перед нашим обличчям, ми забуваємо про те, що неодмінно відкриються інші. В іншому місці за інших обставин, але точно відкриється. Іноді корисно дійти до останньої точки, щоб помітити нові можливості і нарешті відвести погляд від замкнених дверей.

Мрія не має терміну придатності.