Ельчин Сафарлі

Давно не живу планами. Вони не завжди здійснюються, адже в них беруть участь люди, що зриває будь-які гарантії. Ніщо ніколи не йде за планом. Краще вже імпровізація.

«Твої» люди залишаються з тобою, хоч би як ти нив, хоч би яким ором орав, хоч би як пропадав. Вони просто їсти, вони раді тобі відкрити двері, простягнути руки, розділити бутерброд.

Осінь - це сезон перевірки на наявність боргів перед минулим...

Іноді для щастя досить теплого ліжка, кухля гарячої кави та... тарілочки пасти.

Я хочу, щоб ти знав одне: твоє ім'я завжди на моїх губах. Я стримуватимусь, щоб не вимовити його вголос: нехай ніхто не знає, як мені важко без тебе. Зате я буду повторювати його про себе, сподіваючись колись зустріти тебе в натовпі. І коли я побачу тебе, це буде найщасливіший день. Найдовший і найдивовижніший...

У мені постійно борються два бажання, причому одночасно схуднути і поїсти. Найчастіше перемагає останнє.

Чекати на допомогу — як позичати. Самому зробити простіше.

На мою думку, гордість часто звинувачують ті, кому не вистачає сміливості.

У дитинстві туман лякав своїм зовнішнім проявом, у міру дорослішання пелена огортала і те, що всередині. Відчуття майже ті ж — орієнтири, що збилися. Не бачиш і, найтривожніше, не відчуваєш свого вибору — робиш кроки, не знаючи, що під ногами.

Сильна людина у теперішньому – слабка людина у минулому. Сильними не народжуються, ми приходимо у світ слабкими, всі без винятку. Міцнімо в міру дорослішання. Сильні люди рідко визнають у собі наявність сили. Їм легше назватися слабкими, хоч би про себе. Виправдати цим пороки — хвилинні слабкості, на які має право кожен. Якщо йдемо далі, значить у нас є сила. Якщо стоїмо на місці, то знайшли в собі сили встояти на ногах. Якщо впали і плачемо, значить набираємось сил, виплакуючи сльози болю.