Лев Миколайович Толстой

Ви зауважте: якщо мета людства – благо, добро, любов, як хочете; якщо мета людства є те, що сказано в пророцтвах, що всі люди з'єднаються воєдино любов'ю, що розкують списи на серпи і так далі, то досягненню цієї мети заважає що? Заважають пристрасті. З пристрастей найсильніша, і зла, і завзята – статева, тілесна любов, і тому якщо знищаться пристрасті і остання, найсильніша з них, тілесне кохання, то пророцтво виповниться, люди з'єднаються воєдино, цільлюдства буде досягнуто, і йому нема чого буде жити. Поки ж людство живе, перед ним стоїть ідеал і, зрозуміло, ідеал не кроликів чи свиней, щоб розплодитися якнайбільше, і не мавп чи парижан, щоб якомога витонченіше користуватися задоволеннями статевої пристрасті, а ідеал добра, що досягається помірністю та чистотою. До нього завжди прагнули і прагнуть люди.

Для того, щоб людині добре прожити своє життя, йому треба знати, що він повинен і чого не повинен робити. Для того щоб знати це, йому треба розуміти, що таке він сам і той світ, серед якого він живе.

Державний же пристрій є не що інше, як таке зчеплення людей, при якому люди, самі не знаючи цього, мучать, гублять себе, гублять свої душі, вважаючи погане добрим і добрим поганим. Але що таке це — держава? Може, це якийсь завойовник, лиходій, дикун, який напав на вас і заволодів вами силою? Повинне бути так, бо робить він над вами все те, що може робити тільки такий ворог. І що ж, цього ворога немає, цей ворог ви самі. Ворог цей той державний устрій, при якому ви самі мучите, грабуйте себе, всіх себе, на користь малої частини розбещених людей, які користуються цим пограбуванням.

Ісус Христос своїм вченням та життям відкрив людям те, що дух Божий живе у кожній людині. За вченням Ісуса Христа, всі біди людей від того, що вони життя своє покладають у тілі своєму, а не в дусі Божому. Від цього вони ворогують один з одним, від цього страждають душею, від цього бояться смерті. Дух Божий - це любов. І любов живе в душі кожної людини. Вважай люди життя своє в дусі Божому - в любові, і не буде ні ворожнечі, ні душевних мук, ні страху смерті.

Кажуть, що можна людину здорову, сильну так заплутати, що вона повірить, що вона слабка і не може поворухнутися жодним членом, що вона повірить цьому і лежатиме і дозволятиме робити над собою все, що заманеться. Хіба не те саме з вами, з нами, з усіма народами? Вас запевнили не тільки про те, що ви безсилі, а й у тому, що ви самі повинні січ, мучити, ганьбити, розбещувати себе та своїх дітей. Навіщо? За що губите себе, своїх дітей, свої тіла та душі?

Ненавидь погане в людині, а людину люби.

Можна в натовпі і при самому хвилюючому видовищі залишатися спокійним і радісним, і можна лежачи в ліжку себе змучити своїми думками, так що задихатимешся від хвилювання.

Ніяка істина однаково не представляється двом людям.

Кохання - це безцінний дар. Це єдина річ, яку ми можемо подарувати і все ж таки вона в тебе залишається.

Чим більше людина виявляє кохання, тим більше люди люблять його. А що більше його люблять, то легше йому любити інших.