Максим Горький (Олексій Максимович Пєшков)

Іноді вони зі страхом говорять про своє сумління, часом щиро страждають у боротьбі з нею, але совість непереможна лише для слабких духом; сильні ж, швидко опановуючи нею, поневоляють її своїм цілям. Вони приносять їй у жертву кілька безсонних ночей; а якщо трапиться, що вона здолає їхні душі, то вони, переможені нею, ніколи не бувають розбиті і так само живуть під її початком, як жили і без неї.

Доля! (...) Вона над життям - як рибалка над річкою: кине в суєту нашу гачок з принадою, а людина зараз - хваль за приманку жадібним ротом... тут вона як рвоне своє вудлище - ну, і б'ється людина оземь, і серце в нього, дивишся, надірвано...

Нахил до драм і створює драми.

Іноді для того щоб добре бачити, необхідно саме відійти, а не наблизитися.

Ще в молодості я вже зрозумів, що мистецтво більш великодушне, ніж люди.

Віра - це злочин перед лицем думки.

Цілком припустимо, що надмірно розвинений мозок є така сама потворність, як розширений шлунок або непомірно великий фалос.

... людина, яка багато грішила, — завжди розумна... Гріх — учить...

Пам'ятати — це все одно, що розуміти, а чим більше розумієш, тим більше бачиш доброго.

Ніщо не спотворює людину так страшно, як спотворює її терпіння, покірність силі зовнішніх умов.