Марина Іванівна Цвєтаєва

Люблю все, від чого у мене високо б'ється серце. У цьому все.

Як це сталося? О, друже, як це трапляється?! Я рвонулася, другий відповів, я почула великі слова, простіше яких немає, і які я, можливо, вперше за життя чую. "Зв'язок?" Не знаю. Я і вітром у гілках пов'язана. Від руки - до губ - і де ж межа? І чи є межа? Земні дороги короткі. Що з цього вийде – не знаю. Знаю: великий біль. Іду на страждання.

Краще втратити людину всім собою, ніж утримати її якоюсь своєю сотою. (Краще втратити людину всією своєю сутністю, ніж одним своїм краєм.)

Доля: те, що задумав Бог. Життя: те, що зробили (з нами) люди.

Я можу без Вас, я не дівчинка і не жінка, мені не потрібні ні ляльки, ні чоловіки. Я можу без усіх, але, може, вперше мені не хочеться.

Цілому морю - потрібне все небо, Цілому серцю - потрібен весь Бог.

Слава! Я тебе не хотіла; Я б тебе не зуміла нести.

Ти, мене кохав фальшю істини і правдою брехні, Ти, мене кохав далі нікуди, за кордону, Ти, котрий любив довше часу, правиці помах, Ти мене не любиш більше - істина в п'яти словах!

Руки дано мені - простягати кожному обидві, Не втримати жодної, губи - давати імена, Очі - не бачити, високі брови над ними - Ніжно дивуватися любові і ніжної - нелюбові.

Надбезглуздіше слово: Розлучаємося. — Одна зі ста? Просто слово в чотири склади, За якими порожнеча.