Оскар Уайльд

Царі ніколи нікому не повинні давати клятву. Якщо вони не можуть її утримати, це жахливо; якщо можуть, це і жахливо.

— Ось він нарешті справжній закоханий, — сказав собі Соловей. — Ніч за ніччю я співав про нього, хоч і не знав його, ніч за ніччю я розповідав про нього зіркам, і нарешті побачив його. Його волосся темне, як темний гіацинт, а губи його червоні, як та троянда, яку він шукає; але пристрасть зробила його обличчя блідим, як слонова кістка, і скорбота наклала печатку його чоло.

… я справді не терплю свою рідню. Це тому, мабуть, що ми не виносимо людей з тими ж вадами, що в нас.

Про кохання писати вигідно, на неї великий попит. Нині розбите серце витримує безліч видань.

Злидні вповзає через двері, а кохання влітає у вікно.

У коханні є деяка романтика, у заручинах - ніяка, адже заручини здебільшого закінчуються весіллям.

Художнику варто спілкуватися лише з тими, хто гарний і водночас bête. Коли на таких людей дивишся, відпочиває твоє око, а коли з ними розмовляєш, відпочиває твій мозок. Чоловіки-денді та жінки-душки - ось кому належить світ. Принаймні мав би належати.

Хіба я вчинив злочин проти природи, коли моя власна природа таким чином здобула спокій і щастя? Якщо я був таким, яким був, то виною тому моя кров, а не я. Хто виростив кропиву у моєму саду? Не я. Вона росла там сама по собі з часів мого дитинства. Я почав відчувати її кровожерливі укуси задовго до того, як зрозумів, чого це призведе. Хіба я винен у тому, що коли намагався приборкати свою пристрасть, чаша терезів з розумом виявилася занадто легкою, щоб урівноважити чуттєвість? Чи моя вина, що я не зміг заспокоїти свої бурхливі почуття.

Завжди прощайте своїх ворогів, ніщо не дратує так сильно. (Прощайте ворогів ваших – це найкращий спосіб вивести їх із себе.)

Не уникне своєї долі Ні праведник, ні злодій.