- Я був там не чотири місяці. - Що? — Це тут чотири, а там час триває зовсім інакше. Чотири місяці йдуть за сорок років. — О, Боже!.. — Вони мене різали і рвали так, що живе місце не залишалося... Але я ставав єдиним цілим. Як за помахом чарівної палички, щоб почати знову. А наприкінці дня, наприкінці кожного пекла дня, Аластар приходив до мене. Щодня... І пропонував вихід. Він пропонував мені угоду. Мої тортури припиняться, якщо я сам стану катом. І щодня я посилав його. Щодня я згадував світло сонця... Цілих тридцять років... Але потім я зламався, Семмі. Я не зміг... І дав свою згоду. Вибач, Господи, я сам став драти їх на шматки! Я втратив рахунок цим... Цим... нещасним... — Дін, але ж ти протримався цілих тридцять років, хто б ти не був... — Ця пам'ять... Вона завжди зі мною. Якби я міг не відчувати, Семмі! Якби міг послати всі почуття до біса!