Серіал

Планета Земля. Тут я народилася і тут я померла. У перші дев'ятнадцять років мого життя нічого не траплялося, зовсім нічого. А потім я зустріла людину, яку звали Лікар, який міг міняти своє обличчя, і він забрав мене далеко від будинку у своїй чарівній машині. Він показав мені час і простір. Я думала, це ніколи не закінчиться, але потім з'явилися армія примар, Торчвуд та війна, і тоді все закінчилося. Це історія про те, як я померла.

Ти просто засмучена, бо вона була з тобою, а думала про мій гігантський, непохитний... діагностичний дар!

Якщо хочеш вбити людину, то підеш до неї.

— Адаме... коли все закінчиться, ти будеш правити світом. Хіба ти не хочеш правити світом? - Мені і так доводиться вигадувати витівки для Пеппер, Уенслі і Брайана весь час, щоб вони не нудьгували. Мені цього вистачає.

– Кальмари на шампурах – це ще гірше, ніж твоя ідея з рибним рестораном минулого року. — Дорога, пригадай, що говорили полковнику Харланду Сандерсу в п'ятдесят шостому:«Меню з курячих страв? Та ви збожеволіли!» Якщо так, тоді я готовий вважатися божевільним. Дорога, нашій славі ще заздритимуть у«Баскін Роббінсі»!

У мене таке правило: або приходь вчасно, або взагалі не приходь. Мої студенти часто користуються цим.

Вибачте, але якщо захочу співати про Господа, я піду до церкви. Причина того, чому я не ходжу до церкви, у тому, що більшість церков не особливо замислюються про людей з нетрадиційною орієнтацією. Або про жінок. Або про науку.

Хочеш зробити мені комплімент - похвали мої мізки.

У молодості все роблять помилки.

Деймон має рису. Він ніколи не злиться. Він зводить рахунки. (У цьому весь Деймон. Він не сердиться, він... просто мститься.)