час

Все одно життя - лайно. А потім я зустрів тебе, і все змінилося. І ти така приголомшлива… А я хотів трохи виграти час, тож, зрештою, ти — найгірше, що було в моєму житті…

Для сучасної цивілізації людина перш ніж стане непотрібною зовсім, залишається потрібним на момент, у пік свого розвитку. Коли він дає вищий результат, але підтримувати його довго не може.

Ми брехаємо на словах, брехаємо рухами, брехаємо з поштивості, брехаємо з чесноти, брехаємо з порочності; брехня це, звичайно, багато сприяє до розбещення, до морального безсилля, в якому народяться і вмирають цілі покоління, в якомусь чаду і тумані, що проходять по землі. Тим часом і це брехня стало цілком природним, навіть моральним: ми дізнаємося людини вихованого по тому, що ніколи не доб'єшся від нього, щоб він відверто сказав свою думку.

Іду я недавно вулицею і роздумую, про що тільки й можу думати останнім часом. І приходжу до висновку, що за всіма законами добра і краси повинна мені підвалити непомірна компенсація за мою втрату і подальші страждання. Або, думаю, ТВОРЧИЙ ПРОРІВ трапиться, або ГРОШАМИ дадуть. І заходжу з цими думками до супермаркету, а там касирка, зважаючи на відсутність дрібниці, прощає мені«два п'ятнадцять». І це все?!

Ніколи не бійся миттєвостей – так співає голос вічності.

Звинувачувати когось — марнувати час.

Жінки говорять про кохання і мовчать про коханців, чоловіки назад.

Самотність стала якоюсь сорому хворобою. Чому всі так його цураються? Та тому, що вона змушує думати. В наші дні Декарт не написав би: "Я мислю - значить, я існую". Він сказав би:«Я один – значить, я мислю». Ніхто не хоче залишатися на самоті: воно вивільняє надто багато часу для роздумів. А чим більше думаєш, тим стаєш розумнішим – а отже й сумнішим.

Ми пройшли через цвинтар і зупинилися перед скромним надгробком на могилі Петлюри. Коновалець перехрестився - я наслідував його приклад. Якийсь час ми стояли мовчки, потім я витяг з кишені носову хустку і загорнув у неї жменю землі з могили. - Що ти робиш?! – вигукнув Коновалець. - Цю землю з могили Петлюри відвезу на Україну, - відповів я, - ми на його пам'ять посадимо дерево і доглядатимемо його.

- Як ти все це встигаєш? — Просто знаю ціну часу.