час

Чоловік, який бив жінку чи дитину, проклятий.

Жінка прощає все, натомість часто нагадує про те, що вибачила.

Я намагаюся побачити всю жінку, Звичайно, я знаю, що вона стара, але ж уявити чиєсь життя допомагають фотографії або щось на зразок фотографій. Я маю на увазі життя цілком. Я можу уявити її, коли вона була набагато молодша, ніж я, тому що завжди залишаються жести і вирази, які в крові, вони не залежать від віку. Стара жінка не завжди бачить себе старою жінкою, і я теж не завжди бачу її такою. Я намагаюся побачити у ній все її життя. У житті людини є щось таке зворушливе.

Це тільки в безглуздих романах пишуть, ніби дух зламати не можна. Я знав прекрасних людей, яких перетворювали на скотину, що реве від болю. Майже будь -який опір можна зламати, потрібен лише час та відповідні інструменти.

Жінці, що лягає в ліжко з чоловіком, потрібно зняти свою скромність разом зі спідницею, а одягнутися в неї знову ж таки зі спідницею.

У 30-ті роки наше кіно було найкращим у світі. Досить згадати найкращий фільм усіх часів та народів«Броненосець Потьомкін». У кіноіндустрії були задіяні найкращі творчі сили країни. Після Великої Вітчизняної війни "на сцену" вийшли нові режисери - солдати-переможці. На основі їхніх особистих переживань було створено багато чудових картин. Вони знімали те, що бачили та пережили самі. Оскільки кіно у нас справа сімейна, то на зміну солдатам-переможцям прийшли їхні сини. За плечима синів не було нічого, крім ВДІКу, і рівень кіно помітно впав. Коли ж дітей змінили онуки, то ми побачили... те, що бачимо зараз. Наркотики, пиятики, гомосексуалізм, тобто що вони знають і люблять.

Я не розумію літературу. Це непродуктивна та марна втрата часу. Письменники зникнуть.

Говоріть з кожною жінкою так, ніби ви в неї закохані, а з кожним чоловіком так, ніби він вам набрид, і до кінця першого сезону у вас буде репутація світської людини з незвичайним тактом.

Я думаю, люди часто займаються професією, яка близька до того, чим вони насправді хотіли б займатися. Це дуже часто трапляється у творчому світі, і це трапилося зі мною, причому я навіть не розуміла цього повною мірою. Я завжди хотіла бути актрисою, але я занадто боялася спробувати, висунутися, ризикнути провалитися або будь що буде. І одного разу я вирішила, що не хочу дожити до сорока років і шкодувати, що я так і не спробувала.

Я вирушив до Великого театру на оперу Сен-Санса«Самсон і Даліла». Насамперед мені хотілося розглянути публіку. А вона, якщо згадати передреволюційний період, рішуче змінилася. Зал заповнили глядачі, одягнені в одноманітний повсякденний одяг. Склад глядачів, що розташувалися від гальорки до партеру, рішуче змінився. Ті самі люди, які в старі часи нашкребали гроші, щоб купити квиток і влаштуватися під стелею, сиділи тепер там, де колись розташовувалась публіка, що відвідувала театр, щоб розважитися після рясної трапези.