друзі

— Майк, що стосується тостів, вони мають бути короткими. Ніщо так не псує репетиційну вечерю, як довгі промови. Зайшли, зробили свою справу та вийшли. - Ти так Чендлеру кажеш?

- Ти що, відкрив столярну майстерню? — Ні, я вирішив зробити столик для листів, але потім передумав і вирішив. — Збудувати пошту?!

- Я всю ніч не спала! - Чому? — У моєї бабусі новий коханець.

У мене теж весело, просто там тихіше і веселощі не так помітно.

— Ця сукня підкреслює груди. — Навіть обидві.

— Чому малюк не смокче груди? Може сосок занадто великий? — А може, ця дитина божевільна?

— Якщо хтось хоче зробити нам подарунок, ми не маємо позбавляти його цієї радості.

— Хто це тут кинув папірець? — Це я, мабуть. Записав дещо на листку, щоб не забути, а потім вирішив, що й так все запам'ятаю, і зім'яв листок... і вбити мене мало.

— А чому однією щіткою користуватись не можна, а одним милом можна? — Бо мило — не щітка. Воно саме себе очищає. - Гаразд. Тільки коли підеш у душ, подумай про те, що я мою в останню чергу, а ти в першу.

- Фібі, перестань, ти нікого не вбивала, просто люди вмирали, поки ти була в дантиста. Це звичайний збіг. — Ти їм скажи. Ой, не вийде, ВОНИ ПОМЕРЛИ!