людина

Саме ті люди, які прокидаються рано вранці, і несуть світові війну, смерть і голод.

Коли її тіло вперше торкнулося сітки, все, що я побачив, це сіра пляма. Я перетягнув її через край. Її рука була маленькою та теплою. А потім вона постала переді мною — невисока, тоненька, звичайнісінька і начебто нічим не примітна, за винятком одного. Вона стрибнула найпершою. Навіть цього я не зробив. Її очі були рішучими та наполегливими. Такими гарними.

З усіх сумних слів, що вимовляються вголос або написаних, немає більш сумних, ніж:«А могло б бути інакше!»

Здається нам туди! Може, звичайно, і не туди, але тут нам нічого робити!

Одні приховують свої думки, інші їх відсутність.

— Про що розмовляли? — Про що, про що... Про гриби. - Про гриби?! А чому про гриби? — Ну, про що з нею розмовляти, Юро? Не про зміїв же, правда?

Тобто якось не вийшло ось так от«раз!» — і на другу сходинку схопитися. І це за 20 років. Адже в мене не те, що б не вийшло... Вийшло! Але якось середньо. Тобто я такий середній. Адже мені ніхто не заважав, не забороняв, себто я не можу нікому сказати:«Он у мене через кого все не так!». І знаєте, яка головна проблема? Мені вистачає мозку все це зрозуміти, але не вистачає, щоб змінити.

— Я дуже люблю осінні похмурі дні, — сказав Їжачок. — Сонечко тьмяно світить, і так туманно — туманно... — Спокійно, — сказав Ведмедик. - Ага. Наче все зупинилося і стоїть. - Де? — запитав Ведмедик. - Ні, взагалі. Стоїть і не рухається. - Хто? — Ну, як ти не розумієш? Ніхто. — Ніхто вартий і не рухається? - Ага. Ніхто не рухається.

І кину всі блага до твоїх ніг, І за тобою одним піду світом.

Національність не має жодного значення, якщо люди підходять один одному і поділяють загальний світогляд та цінності.