людина

Я вже втомився скорботно запитувати після будь-якої чергової колотнечі: де була моя голова?! Очевидно, є таке спеціальне таємниче місце, куди ця нікчемна частина тіла періодично переміщується.

Завжди приємно усвідомлювати, що перед тобою не встоїть жодна людина протилежної статі.

Тому що мої думки не вдягаються в слова, найчастіше вони залишаються пластами туману. Вони набувають невиразних, химерних форм, набігають одна на одну, і я відразу їх забуваю.

Я не пацифіст. Вважаю, що є час воювати і час зупиняти війни. Думаю, важливо зрозуміти різницю. Неможливо, щоб усі взялися за руки та заспівали. Конфлікти все одно будуть. Питання лише у тому, наскільки вони справедливі. Наприклад, Друга світова війна. Тоді був явний агресор, і наші країни мали об'єднатися, щоб разом із ним боротися. Коли фашисти були під Москвою, неможливо було бути пацифістом. То був час воювати.

Коли восьмирічна дівчинка втішає п'ятнадцятирічний, значить, світ перекинувся з ніг на голову.

Можеш покинути все. Але долю свою покинути не зможеш.

— Ти зіпсувала найдавнішу скелю у Всесвіті! - А ти не відповідав на дзвінки.

Не так важливо, як тебе вдарили, — важливо, як ти підвівся і відповів.

Навколишній світ це дзеркало наших думок.

Коли страх вирішує за людину його долю, надії на гідне життя не може бути.