Макс Фрай

Воду тут, на жаль, не подавали, тож я був змушений задовольнятися склянкою якогось кислого компоту. Думаю, ми з Меламорі були чудовою парочкою: тендітне створення, що налягає на міцну джубатику п'янь, і здоровий мужик в Мантії Смерті, що хльопляє компотик.

Я майже почув ніжний брязкіт сріблястого павутиння, що рветься, і зрозумів: все, пора відлітати. Прощання закінчилося, тепер цих трьох ніщо не пов'язувало. Навіть їхні спогади один про одного відтепер надійно заховані в потаємну скриньку, на кришці якої випалено напис:«Більше не має значення».

— На що ти встиг перетворитись, чудовисько? На тебе неможливо дивитись без сліз! — Якщо на мене неможливо дивитися без сліз, то я перетворився на цибулю. Логічно?

Під цим небом народжується дуже мало істот, чиї бажання мають якесь значення.

Довіряти можеш будь-кому, але твердо розраховувати – тільки на себе.

І мені стає добре, солодко і повно десь у таємній глибині, ніби душа прокинулася після довгої сплячки, тут же стирила банку полуничного варення з бабкиного буфету і слопала за один присід, запиваючи гарячим чаєм. Якось так.

Ми приміряємо на себе слова, думки та вчинки інших людей, щоб скласти хоч якесь уявлення про них... І воно зазвичай виявляється помилковим, оскільки ми знаємо, що говорить або робить інша людина, але не знаємо чому...

Втім, мудреці кажуть, що саме з тих, кому гидка влада над іншими, виходять найкращі правителі...

Не слід відштовхувати дружню руку, хоч би яким химерним здавався спосіб її протягнути.

Поки людина жива, нічого не пропало. З будь-якої ситуації завжди є вихід, причому не один, а кілька — і хто ти такий, щоб виявитися першою людською істотою у Всесвіті, яка потрапила у справді безвихідь?!