людина

Зі стіни Христос дивиться – Холодний, як камінь, далекий. Христос мене любить, вона каже. Але чому ж мені так самотньо?

Материнська скорбота — велике та законне почуття.

Хіба не дивно, що ця країна все ще функціонує, незважаючи на те, що люди постійно халтурять?

- Пам'ятаєш, як ми уявляли собі рай? — Пам'ятаю, як ти його уявляла. - А ти як його уявляв? - З тобою. У будь-якому місці, у будь-який час... аби з тобою.

Не буває поганих та добрих«українців». Так само, як не буває різних сортів лайна. Той, хто прийняв українську ідентичність, прийняв ідеологію, цінності, цілі, міфологеми, спосіб мислення, поведінки та ін. принади українства. Тому той, хто вважає себе«українцем», має набір стандартних властивостей і якостей, властивих секті українців, він у цьому стандартний. Він має відповідати обраній ідентичності. Тому та гидота, яку ми зараз спостерігаємо в думках та діях«українців», це мерзота, однаково притаманна всім, хто вважає себе«українцем». Психічно нормальна людина свідомо ідентифікувати себе як«українця» не буде.«Українець» це – сором і ганьба. Резюмую. Я узагальнень щодо«цілого народу» не роблю, цього народу просто не існує у природі. Я лише описую секту і властиву її груповій ідентичності психопатичну сутність, на основі якої зараз в Україні відбуваються соціально-політичні події, що перетворили на руїни мій квітучий край.

Цілком припустимо, що надмірно розвинений мозок є така сама потворність, як розширений шлунок або непомірно великий фалос.

— У тому й річ, — сказав Горбовський. — Тому я тут і сиджу. Ви питаєте, чого я боюсь. Я не боюсь завдань, які ставить перед собою людство, я боюсь завдань, які може поставити перед нами хтось інший. Це тільки так говориться, що людина всемогутня, тому що, бачите, у неї розум. Людина — найніжніша, найтрепетніша істота, її так легко образити, розчарувати, морально вбити. У нього ж не лише розум. У нього так звана душа. І те, що добре і легко для розуму, може виявитися фатальним для душі. А я не хочу, щоб все людство— за винятком деяких дурних — червоніло б і мучилося докорами сумління, або страждало від своєї неповноцінності і від свідомості своєї безпорадності, коли перед ним встануть завдання, які воно навіть і не ставило. Я вже все це пережив у фантазії і нікому не забажаю. А ось тепер сиджу і чекаю. - Дуже зворушливо, - сказав Турнен. — І зовсім безглуздо.

— Через скільки часу люди починають говорити про людину«була»? — Залежить від того, наскільки ви любили людину. Якщо ненавиділи, перехід може статися миттєво. А якщо любили, то це зовсім інша річ. Комусь потрібні місяці, а комусь роки. А є люди, які так і не можуть змусити себе говорити про час, що минув. Для них світ перестає існувати після того телефонного дзвінка або стукоту у двері, що назавжди змінили їхнє життя. Не має значення, чим вони займаються, вони не можуть зрушити з мертвої точки. Але, треба визнати, вони й не дуже стараються. Почуття провини через те, що вони залишилися живі, а близькийлюдина мертва, замикає їх у минулому. І навіть через десять або п'ятнадцять років після того, що сталося, вони все ще ставлять для нього прилади на столі.

Сьогодні вранці, переглядаючи в газеті нескінченний список убитих, я зустрів знайоме прізвище: убитий наречений моєї сестри, офіцер, покликаний на військову службу разом із покійним братом. А через годину листоноша віддав мені листа, адресованого на ім'я брата, і на конверті я впізнав почерк убитого: мертвий писав до мертвого.

Як весело вірші свої вести Під цифрами, в порядку, стрій за строєм, Не дозволяти їм у бік брести, Як війську, в пух розсипаному боєм! Тут кожен склад помічений і в честі, Тут кожен вірш дивиться собі героєм, А поет... з ким же дорівнює він? Він Тамерлан чи сам Наполеон.