людина

У цьому світі так багато гіркої правди. Її так багато, що її неможливо відкрити.

В еротичному коханні дві людини, які були розділені, стають єдиними. У материнському коханні дві людини, які були єдині, стають окремими одна від одної.

Обережніше з молитвами вони збуваються.

— Як же мене... ненавидять... ці люди... Я відчуваю, як бджоли жалять мене. — У нас немає ненависті до тебе... Ти не відчуваєш...? Ти можеш це відчути?

Час звільнити твій розум. Але я можу лише вказати двері. Ти сам маєш вийти на волю.

На папері. У конвертах, краї яких зволожені моєю слиною, з криво приклеєною маркою, за якою довелося відстояти в черзі на пошті, з нормальною адресою, де є вулиця і номер будинку, а не з ідіотською назвою якогось сервера. Це будуть справжні листи, до яких у пориві ніжності можна доторкнутися губами, а в нападі злості порвати їх у клаптики, в страшному секреті поспішно сховати від усіх у металевій скрині, що замикається на ключі, в підвалі або носити з собою і звертатися до них, коли здолає смуток. і вислизає надія. Справжні листи, які в крайньому випадку можна просто спалити. А якщо не спалити, то за багато років відкрити їх наново. Адже старі листи мають одну незаперечну перевагу: на них не треба відповідати.

Жити разом людям заважає їхня дурість, а не відмінності.

Тільки почни турбуватися, причин для занепокоєння не оберешся.

Ті, хто вбиває себе, ніколи не думають про тих, хто лишається.

... боягузтво, безсумнівно, одна з найстрашніших вад. Ні, філософе, я тобі заперечую. Це найстрашніша вада.