людина

— Я можу прочитати думки будь-кого в цьому залі. Окрім твоїх. - То зі мною щось не так? — Я сказав, що читаю думки, а ти почала копатися в собі.

Мрія кожної дівчинки в Африці, як і скрізь, зустріти свого принца.

Не кожен уміє танцювати під музику майбутнього.

- Краще не закохуватися. Особливо в одружених... — Ну, мені це не загрожує.

Закоханість - це теж вид рабства, дурість, як подумаєш, просто божевілля. Перетворювати іншу людину на Бога. Не може це бути добре.

Іноді безпечніше йти у своїй темряві, ніж у чужому світлі.

Так втішно, коли тебе люблять заради тебе самого.

Ми або самотні у Всесвіті, чи ні. Кожна з цих думок лякає. (Іноді мені здається, що ми одні у Всесвіті, іноді - що ні. Від обох думок у мене захоплює дух). Є лише дві ймовірності. Або ми одні у всесвіті, чи ні. І обидві ймовірності однаково лякають.

Безглуздо ображатися. Потрібно завжди говорити собі правду. Якщо ти сьогодні не скажеш собі правду сам, то завтра тобі скаже її друг, а післязавтра — недруг.

Люди, схильні до статистики, могли б підрахувати, наскільки швидше освоюється в місті дівчина, ніж хлопець: Ондржей і на п'ятий рік життя в Празі не приймав міського способу життя, залишаючись у душі повільним сільським хлопцем. Йому не правилися зміни, він не довіряв людям, особливо жвавим та галасливим, яких вважав фальшивими. Він був стриманий, боявся потрапити в халепу, спотикався на рівному місці. А дівчина, яка потрапила до міста! Вона нічого не проґавить. Дівочі очі, зачаровані дівочі очі, на що тільки вони не надивляться за день! І все для того, щоб зуміти вбратися не гірше за інших. Дівчина у місті всіма фібрами своєї істоти прагне міського лоску. І все, що зупиняє її увагу, вона утрирує: побачила на комусь один бантик — начепить собі три, почула запах парфумів — надушиться до одурення.