правда

Померти можна й у компанії телевізора. Аби там було що подивитись сьогодні ввечері.

Ти, зі своєю велелюбністю можеш робити, що хочеш. Я зі своєю цинічністю можу говорити, що хочу. Ми можемо все! Ми можемо захопити світ!

— Ну, дивись: що буде, коли літак скине тебе посеред пустелі Сахара, і ти візьмеш пінцетом одну піщинку і посунеш її на один міліметр? Що це означатиме? — Ну, на кшталт, що я зрушив піщинку. — З чого випливає? — З чого випливає, що я зрушив піщинку. — З чого випливаєш, що ти зрадив Сахару. Величезну пустелю, якій мільярд років. А ти її зрадив.

А на початку шляху мало хто в нас вірив, чи не так?

Смерть - це спокій, легкість... Життя важче.

Вона все ще живе за приказкою:«Як совість чиста, спи спокійно до ранку». Ну, кому тепер яка справа до твоєї совісті, коли й раніше з нею не дуже зважали?

Я далекий від того, щоб захоплюватися всім, що бачу довкола себе; як письменник я засмучений…, багато чого мені гине, але присягаюся вам моєю честю – нізащо у світі я не хотів би змінити Батьківщину, або мати іншу історію, ніж історія наших предків, як її нам дав Бог.

Я ненавиджу розповідати про себе. Коли спілкуюся з людьми, волію говорити або про них самих, або про інші цікаві речі.

Вони дуже часто боролися один з одним. Насправді вони взагалі ніколи не погоджувалися. Між ними точилася постійна боротьба, щодня вони кидали один одному виклик... Але не дивлячись на всі відмінності в них було те, що об'єднувало їх обох - вони були без розуму один від одного.

Ми ненавидимо Захід, у всьому йому наслідуючи.«Які у них примітивні фільми, – обурюємося ми. - Це ж фільми не для нас. Це для одноклітинних». При цьому самі з захватом дивимося, як наприкінці фільму головний герой – не просто шафа, а шафа з антресолями – після фінального побоїща на порожньому ядерному полігоні цілує, цмокаючи закривавленими губами, героїню-заручницю серед трупів ворогів і груди загасаючих ядер його голову, в якій ніколи не може статися струс, тим більше – мозку