правда

— Лист від Тревіля, ми маємо зустріти в Бургундії ад'ютанта генерала Гордея і супроводити його до Парижа, він має вести з фронту. - Прямо зараз? — Та ні, ти подріми, а війна зачекає.

— Слухай, а жінок ми теж убиватимемо? — Ну, Бен Роджерсе, якби я був такий неук, я б більше мовчав. Вбивати жінок! З якого дива, якщо в книжках нічого подібного немає? Приводиш їх у печеру і звертаєшся з ними якнайввічливіше, а там вони в тебе помалу закохуються, і вже самі більше не хочуть додому.

- Я що, зовсім ідіот? - Ні, ти просто її дуже любиш. - Це одне і теж.

- Хочеш знати, як це бути мертвим? – прошепотів він. - Холодно, друже мій. Темно та холодно.

У цьому весь Гарріс: він охоче бере найважчий тягар і покірно звалює його на чужі плечі.

— Просто надішліть їй повідомлення, так це робиться в наші дні. - Послання, створене великим пальцем, не може передати емоції! - Використовуй смайлик.

Підлі душі заздрять усьому, навіть образам, які демонструють певну увагу з боку їхнього начальника.

осінь знову надягає з рукавів, електризує волосся - комір вузький. хлопчику мій, я сподіваюся, що ти здоровий і бережешся занадто великих навантажень. світ кладе тобі в книги запашних слів, а в динаміки нових музик.

Якби вам вдалося надавати під зад людині, винній у більшості ваших бід, ви б тиждень не змогли б сидіти.

Росіяни стають емігрантами задовго до того, як залишають батьківщину; іноді вони взагалі її не покидають. Це Достоєвський... вперше сказав, що ми в Росії чи не всі емігранти.