правда

Повернення додому — кумедна штука: знайомі картини, звуки, запахи... єдине, що змінилося, — ти сам.

Жодна людина не може зробити такого, що не можна було б пробачити.

Ти виглядаєш так, як я почуваюся.

Я закоханий у тебе і не хочу позбавляти себе простого задоволення говорити правду. Я закоханий у тебе, і я знаю, що кохання - це просто крик у порожнечу, і що забуття неминуче, і що ми всі приречені, і що прийде день, коли всі наші праці звернуться в пилюку, і я знаю, що сонце поглине єдину землю, яка у нас є, і я закоханий у тебе.

... є межі, за якими стримані емоції стають небезпечними.

Телефон уже не ключ, а замок. Величезний амбарний телефон, який не зламати. Він не піддасться. Здоров'яний, старий, пластмасовий, червоний телефон. Він не дзвонить. Вона мені не дзвонить. Ти не дзвониш. А за вікном знову дощ. Можна ж збожеволіти! Як ти не божеволіла всі ці роки? Скільки разів дивилася на свої вени, вивчаючи їх із хірургічним інтересом. Скільки разів висипала на долоню жменя транквілізаторів, які можуть дати не лише здоровий сон без снів, а й темряву без дощу? Я ***ався думати про це. Я подзвонив тобі сам.

Коли ти востаннє займалася сексом? Задумалася. Значить, давно.

Логічно мислити – це правильно, а логічно жити – ні.

— Мій колишній чоловік привчив мене чекати від чоловіків найгіршого. - Ви у розлученні? — Не те формулювання. Він мене кинув. — Мене теж одного разу покинули. — У вас також криза самооцінки? — Чого я вартий, коли мене викинули, як брухт? — І все чекаєш, раптом той, хто покинув, схаменеться і покличе назад. Обіцяють, що біль вщухне. З часом. А насправді все болючіше. — Знаєте, що потрібне? — Ну, і що нам треба? - Треба випити. Як слід напитися.

Але справжня ненависть, та, від якої все перевертається у шлунку, неможлива без емоційного зв'язку.