правда

Ні, тепер гугеноти не так погано пахнуть. От якби їх не спалювати, сморід від них був би — затикай носа. Нині вранці їх у якусь купу на піску лежала, заввишки... як би сказати? Висотою з камін.

- Чого смієшся? - Та так. Ви сказали "старина"... Мене так батько називає. — Усі ми в чомусь батьки. - Це звісно. Тільки він із нами вже давно не живе. - Співчуваю. - Кому? Йому чи нам?

- Що ти хочеш цим сказати? - Я був сином. І братом, як і ти. Молодшим братом. Я дуже любив свого старшого брата, практично обожнював. І якось я прийшов до нього, і благав стати на мій бік. А Михайло відвернувся від мене, назвав виродком, монстром і в пекло викинув мене. І все лише тому, що я був іншим, я жив своїм розумом.

Якщо в тебе поганий день — не впадай у відчай! У когось він ще гірший!

А може, кожен із вас уже почав — не помітивши цього — той єдиний шлях, призначений йому долею.

Спить герой, хропе – і крапка. Приймає все як є. Ну, своя - так це ж точно. Ну, війна – то я ж тут. Спить, забувши про важке літо. Сон, турбота, не бунтуй. Може, завтра вдосвіта Буде новий сабантуй.

Усім людям дуже тяжко. Вони втомлюються від слабкостей одне одного, недосконалостей, помилок, істерик, непередбачуваної поведінки. Шалено хочеться просто повернутися спиною і піти на всі 4 сторони, подалі від оточуючих. Так само інші люди втомлюються від нас, нібито м'яких і пухнастих, а насправді колючих і неприємних. Треба терпіти і берегти один одного, не думаючи про себе. Іншого виходу просто немає, інакше сума загального болю з кожним роком зростатиме, поки не стане критичною.

Твоя троянда така дорога тобі, бо ти віддавав їй всю душу.

Існує лише один шанс із мільярда, що наша реальність справжня.

Жив хлопчик У простий селянській сім'ї, Жовтоволосий, З блакитними очима... І ось став він дорослим, До того ж поет, Хоч з невеликою, Але ухватистой силою, І якусь жінку, Сорока з гаком років, Називав поганою дівчинкою І своєю милою.