страх

Доля – це вибір та його слідство. Я вірю, що кожен з нас має певну місію. Я вірю, що ми ніколи не знаємо, кого зустрінемо на сусідній вулиці і чому нас навчить ця людина. Але при цьому я не сприймаю таке поняття як«доля» чи«не доля». Частіше за ними ховається звичайна боягузтво перед новим, страх вийти із«зони комфорту». Якщо в тебе є ціль і твоєю метою керує любов і працелюбність, то ти неодмінно досягнеш гарного результату.

Сильні життєві потрясіння зцілюють від дрібних страхів.

Це й жахливо. Ми набираємося розуму, ростемо, дорослішаємо, а потім настає старість. І якраз коли ми почали щось розуміти, коли ми ось-ось ухопили щось важливе, саме тоді нам уже не дано сил цим скористатися.

Деякі люди не вміють божеволіти – у них жахливо нудні життя.

Ночі як люди: цікавими вони стають далеко не відразу. Близько опівночі вони досягають зрілості, за два — повноліття; з другої до половини третьої — їхня зоряна година, але вже о пів на четверту вони починають зникати, а до четвертої години ранку від них залишається лише бліда тінь. Смерть їх жахлива... Справді, що може бути страшніше за світанок, коли пляшки порожні, а гості схожі на потопельників...

По-справжньому мене дратують не правдолюбці, а правда як така. Чому інші з нею так носяться? Хіба хтось знаходив у ній підтримку і втіху, які дарує нам вигадка? Чи допоможе вам правда опівночі, у темряві, коли вітер голодним звіром завиває в димарі, блискавки грають тінями на стінах вашої спальні, а довгі нігті дощу вибивають дріб на шибці? Ні. Коли холод і страх роблять з вас мумію, що застигла в ліжку, не сподівайтеся, що позбавлена ​​крові і плоті правда поспішить до вас на допомогу. Що вам потрібно в такий момент, так це втішна вигадка. Мила, славна, стара добра брехня.

— Як вам, дівчино, не соромно? — Ви знаєте, може, це й жахливо, але не соромно.

Будь -яке добро в кінцевому рахунку за винагородою винагороджується, всяке зло карається, якщо не в цій формі життя, то в подальших існуваннях, що починаються після смерті. Таким чином, всі жахи, страждання та труднощі життя призначені для спокутування; життя після смерті, яка продовжує наше земне життя так само, як невидима частина спектру примикає до видимого, принесе виконання всього, чого ми тут, можливо, не дочекалися.

Андрій був з нею ласкавим, називав кровиночкою, вони спочатку і не думали про дітлахів, просто жили один біля одного, насолоджуючись своєю близькістю, і тільки. Дитина могла б цьому щастю навіть завадити. Але потім якось поволі, тишком-нишком, тому що з'явилася небезпека порушення споконвічного порядку сімейної маєти, виникла звідкись тривога те, чого спочатку уникали і боялися, тепер почали чатувати — буде чи не буде? Минали місяці, нічого не змінювалося, і тоді очікування переросло в нетерпіння, потім — у страх.

Страх – основна причина всіх невдач.