життя

Один автор тільки розповідає, що буде вперед.

Щоб зустрітися з стражданням, не потрібно жодного«театру» — життя надає нам цю можливість майже на кожному кроці.

Безсонна ніч. Вже третій поспіль. Я добре засинаю, але через годину прокидаюся, немов сунув голову в неіснуючу дірку.

— Стефане, любий… я люблю тебе. Але зараз, я вважаю, нам утрьох треба триматися разом. Тільки на час. Ти розумієш? — Не отримавши відповіді від Стефана, вона обернулася до Дамона: — А ти? - Ну так звичайно! — Він змовницьки їй підморгнув. — Я завжди казав Стефану, що гарненькими дівчатами з братом треба ділитися. А то свинство виходить! - Та я не про це... - Так? А шкода…

Потрібно мати почуття власної гідності. Це дуже важливо. Тепер це називається« самооцінка», але суть одна. Люди завжди намагаються відібрати її у тебе. Не дозволяй їм. Ти повинен мати характер. Гордість.

Невже при насильстві над совістю не втрачається цнотливість?

Тепер усе, що він думає — це завтрашній день.

Більшість людей не любить довго злитися. Їм здається, що гнів поглинає та руйнує їх, тому вони відпускають його та забувають образи. Але деякі з нас нічого не забувають і нікого не вибачають. Ми щодня точимо свої сокири, вони завжди напоготові. Благання про пощаду нам однаково що льодяники, хрусткі на зубах. Кажуть, важко постійно тягати із собою вантаж образ. Добре, що ми такі сильні.

Якщо ви зустріли дівчину, яка читає, не відпускайте її. І коли ви знайдете її, о 2-й годині ночі, що плаче і притискає книжку до грудей, просто зробіть їй чашку чаю і притисніть до себе. Ви можете втратити її на кілька годин, але вона завжди буде повертатися до вас. Вона говоритиме, що герої роману реальні, оскільки вони завжди тимчасово стають такими. Не відпускайте дівчину, яка читає, ви її заслуговуйте. Ви заслуговуйте на дівчину, яка може вам дати більш яскраве життя, ніж ви собі уявляєте. Якщо ви хочете миру в душі та за її межами – не відпускайте дівчину, яка читає.

Важке треба подолати. А за ним буде ясний день.