життя

«Чому?» - Це питання про яке досі розбивалася вся логіка, вся філософія, вся наука.

- Мені тут наснився дивний сон, поки я летів... - Дай вгадаю, ти був пряжкою на ремені безпеки. Ні , я знаю, ти був лопатою в одному з вентиляторів у салоні, яку я ніколи не могла відключити. — Ні, ні ... Я був я, а ти була ти. Стояла як зараз, у цій кімнаті, ідеальна. І я обійняв тебе по-чоловічому і природно... Ось так. І я сказав: "Рози Данн, ти підеш зі мною на танці?" — Краще пізно, ніж ніколи.

Якщо у тебе великий живіт, тобі треба вважати себе інвалідом доти, доки ти не станеш худим.

Деякі думають, що варто тільки обізвати всіх дурнями, щоб уславитися розумним.

Жодних питань. Все ясно. Я її люблю.

Я не роздивився тебе, коли ти була поряд. Тепер, коли тебе нема, я бачу тебе всюди.

Ми усвідомлюємо значення свого голосу лише коли мовчимо.

Цієї зими, навіть якщо ми укутаємося, холодна байдужість змусить промерзнути до кісток.

Ймовірно, всі бояться смерті, але набагато більше це роблять ті, хто все життя вдавав і виконував якийсь обов'язок, хто повністю підкорявся потребам і вимогам інших людей.

- Добре. Гаразд. Але тільки ні слова, Дамблдоре! Це має лишитися між нами. Покляніться! Я не винесу... тим більше сина Поттера... Дайте мені слово! — Дати слово, Северусе, що я нікому ніколи не розповім про найкраще, що є у вас? - Дамблдор зітхнув, дивлячись у зле, змучене обличчя Снігга. — Ну, якщо ви наполягаєте...