Антуан де Сент-Екзюпері

Зі смертю кожної людини вмирає невідомий світ.

Розум знаходить цінність лише тоді, коли він служить любові.

Найважливіше найчастіше невагоме. Тут ніби найважливіша була посмішка. Часто усмішка і є головне. Посмішкою дякують. Посмішкою винагороджують. Посмішкою дарують тобі життя. І є посмішка, заради якої підеш на смерть.

Посмішка поєднує нас всупереч різницям мов, каст і партій. У мене свої звичаї, у іншого — свої, але ми сповідуємо ту саму віру.

— Краще приходь завжди в ту саму годину, — попросив Лис. — Ось, наприклад, якщо ти приходитимеш о четвертій годині, я вже з третьої години відчую себе щасливим. І чим ближче до призначеної години, тим щасливіше. О четвертій годині я вже почну хвилюватися і тривожитися. Я дізнаюся про ціну щастя!

Кохання треба знайти себе. Я врятую того, хто полюбить існуюче, тому що таке кохання можна наситити.

...я прислухався до неї, навіть коли вона замовкла... Вона моя.

Ти загруз у вигадуванні по дрібницях і не здогадуєшся, що мить може вмістити в себе ціле життя.

В одних немає невдач, інших вони накладають відбиток. Відразу його не помітиш, але в коханні.

І коли ти втішишся (врешті-решт, завжди втішаєшся), ти будеш радий, що колись знав мене. Ти завжди будеш мені другом. Тобі захочеться посміятися зі мною. Іноді ти ось так відчиниш вікно, і тобі буде приємно... І твої друзі будуть дивуватися, що ти смієшся, дивлячись на небо. А ти їм скажеш:«Так, так, я завжди сміюсь, дивлячись на зірки!» І вони подумають, що ти збожеволів. Ось який злий жарт я з тобою зіграю.