Антуан де Сент-Екзюпері

— Якось я за один день бачив захід сонця сорок тричі! І трохи згодом ти додав: — Знаєш... коли дуже сумно, добре подивитися, як заходить сонце... — Значить, того дня, коли ти бачив сорок три заходи сонця, тобі було дуже сумно? Але маленький принц не відповів.

Ти живеш у своїх вчинках, а не в тілі. Ти – це твої дії, і немає іншого тебе.

Якщо любиш квітку — єдину, якої більше немає на жодній із багатьох мільйонів зірок, цього досить: дивишся на небо і почуваєшся щасливим. І кажеш собі:«Десь там живе моя квітка…»

Це дуже сумно, коли забувають друзів. Не в кожного був друг. І я боюся стати таким, як дорослі, яким ніщо не цікаве, окрім цифр.

... шкідливо плутати кохання з рабством серця. Прекрасна любов, яка молиться, але та, що клянчить і вимагає, схожа на лакея.

Наші муки старі, як рід людський. Вони супроводжували прогрес людства. Суспільство розвивається, а люди намагаються осмислити сьогоднішню дійсність за допомогою застарілої мови. Ми завжди в полоні у мови та народжуваних ним образів, незалежно від того, годиться нам ця мова чи ні. Суперечливим поступово стає невідповідна мова, а зовсім не дійсність. Людина вивільняється лише тоді, коли вигадує нові поняття. Робота розуму, що дає поштовх прогресу, полягає аж ніяк не в тому, щоб уявити собі майбутнє: як можна передбачити протиріччя, які завтра виникнуть зненацька з наших нинішніх справ і, владно вимагаючи нових рішень, змінять хід історії? Майбутнє не піддається аналізу. Людина рухається вперед, вигадуючи мову розуміння сьогодення.

Річки, впадаючи в море, знаходять спокій.

Хто довго жив всепоглинаючою любов'ю, а потім її втратив, іноді втомлюється від своєї благородної самотності.

У світі достатньо суддів. А друг створений для того, щоб прийняти тебе.

Адже можна бути вірним обов'язку і все—таки лінивим.