Леся Українка

Гаї шумлять –

я слухаю.

Хмарки біжать –

милуюся.

Милуюся-дивуюся,

чого душі моїй

так весело.

Гей, дзвін гуде –

іздалеку.

Думки пряде –

над нивами.

Над нивами-приливами,

купаючи мене,

мов ластівку.

Я йду, іду –

зворушений.

Когось все жду –

співаючи.

Співаючи-кохаючи

під тихий шепіт трав

голублячий.

Щось мріє гай –

над річкою.

Ген неба край –

як золото.

Мов золото-поколото,

горить-тремтить ріка,

як музика.

1913

Драма-феєрія в 3 діях

Спис діячів «Лісової пісні»:

Пролог

Дія 1

Дія 2

Дія 3

Арфами, арфами –

золотими, голосними обізвалися гаї,

самодзвонними:

йде весна

запашна,

квітами-перлами

закосичена.

Думами, думами –

наче море кораблями, переповнилась блакить

ніжнотонними:

буде бій

вогневий!

Сміх буде, плач буде

перламутровий…

Стану я, гляну я –

скрізь поточки, як дзвіночки, жайворон як золотий

з переливами:

йде весна

запашна,

квітами-перлами

закосичена.

Любая, милая, –

чи засмучена ти ходиш, чи налита щастям вкрай.

Там за нивами:

ой одкрий

колос вій!

Сміх буде, плач буде

перламутровий…

1914

Аналіз вірша Павла Тичини “Арфами, арфами… ”

Ні, я жива, я буду вічно жити, я в серці маю те, що не вмира...

Адже любов, як вода, несе і крутить, грає, рве, пестить, голубить, топить. Де жар, вона кипить, а зустріне холод — і стане льодом.

Потрібно цінувати те, що маєш, а не те, про що мрієш.

Я на гору круту крем’яную
Буду камінь важкий підіймать
І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать.

Без надії сподіваюсь!

Поетична мова — це найприродніша мова.

Ти мене убити можеш, але жити не примусиш!