Лев Миколайович Толстой

-... я часто думаю, як іноді несправедливо розподіляється щастя життя.

Людина вища за тварин, не тому що може мучити їх, а тому, що вона здатна шкодувати їх. А шкодує людина тварин тому, що відчуває, що в них живе те, що живе в ньому.

— Хіба ви не знаєте, що ви для мене все життя ; але спокою я не знаю і не можу дати вам. Усього себе, кохання... так. Я не можу думати про вас та про себе окремо. Ви й я для мене одне. І я не бачу попереду спокою ні для себе, ні для вас. Я бачу можливість відчаю, нещастя... чи бачу можливість щастя, якого щастя!... Хіба воно не можливе? - додав він одними губами; та вона чула.

Людина подібна до дробу: у знаменнику — те, що він про себе думає, у чисельнику — те, що він є насправді. Чим більший знаменник, тим менший дріб.

Але що ж таке це високе почуття, яке, на думку правлячих класів, має виховуватись у народах? Почуття це є, у найточнішому визначенні своєму, не що інше, як перевага своєї держави чи народу будь-якій іншій державі та народу, почуття, яке цілком виражається німецькою патріотичною піснею:«Deutchland, Deutchland uber alles» [«Німеччина, Німеччина вище за всіх»], в яку варто тільки замість Deutchland вставити Russland, Frankreich, Italien або NN, тобто будь-яку іншу державу, і буде найясніша формула високого почуття патріотизму. Цілком можливо, що почуття це дуже бажано і корисно для урядів і для цілісності держави, але не можна не бачити, що це почуття зовсім не високе, а, навпаки, дуже безглузде і дуже аморальне; нерозумне тому, що якщо кожна державабуде вважати себе краще за всіх інших, то очевидно, що всі вони будуть не праві, і аморально тому, що воно неминуче тягне за собою будь-яку людину, яка відчуває її, до того, щоб придбати вигоди для своєї держави і народу на шкоду іншим державам і народам, — потяг прямо протилежне основному, визнаному всіма моральному закону: не робити іншому та іншим, чого б ми не хотіли, щоб нам робили.

З ним сталося те, що бувало з ним у вагоні залізниці, коли думаєш, що їдеш уперед, а їдеш назад, і раптом дізнаєшся справжній напрямок.

... у першій молодості ми любимо лише пристрасно і тому лише людей досконалих. Але коли починає помалу зменшуватися туман пристрасті або крізь нього мимоволі починають пробивати ясні промені свідомості, і ми бачимо предмет нашої пристрасті в його справжньому вигляді з достоїнствами і недоліками, одні недоліки, як несподіванка, яскраво, перебільшено впадають нам в очі., почуття потягу до новизні і сподівання те що, що неможливо досконалість у іншій людині, заохочують нас як до охолодженню, а й огиду до колишнього предмета пристрасті, і ми не шкодуючи кидаємо його й біжимо вперед шукати нової досконалості...

... влада є слово, значення якого нам незрозуміле.

Гріх? Де гріх? — рішуче відповів старий. — На гарну дівку подивитися гріх? Погуляти з нею гріх? Чи любити її гріх? Це так у вас? Ні, отче мій, це не гріх, а порятунок. Бог тебе зробив, бог і дівку зробив. Все він, батюшка, зробив. Так на гарну дівку дивитись не гріх. На те вона зроблена, щоб її любити та на неї радіти.

Крім викликаних цією смертю в кожному міркуванні про переміщення і можливі зміни по службі, що можуть наслідувати цю смерть, сам факт смерті близького знайомого викликав у всіх, хто дізнався про неї, як завжди, почуття радості про те, що помер він, а не я.