Лев Миколайович Толстой

Тільки знай і вір, що все, що трапляється з тобою, веде тебе до твого істинного, духовного добра, і ти будеш зустрічати хвороби, бідність, ганьба, - все те, що вважається людьми лихами, - не як лиха, а як те, що потрібно для твого блага, як землероб приймає потрібний для його поля дощ, що змочив його, як хворий приймає гіркі ліки.

Сором перед людьми — гарне почуття, але найкраще сором перед собою.

Встав рано. Багато, багато думок, але всі розкидані. Ну і не треба. Молюся, молюся: допоможи мені. І не можу, не можу не бажати, не чекати з радістю смерті.

24 березня. Я її все більше люблю. Нині 7-й місяць, і я відчуваю давно не випробуване спочатку відчуття знищення перед нею. Вона так неможливо чиста і гарна і цілісна для мене. Ці хвилини я відчуваю, що я не володію нею, незважаючи на те, що вона вся віддається мені. Я не володію нею тому, що не смію, не почуваюся гідним. Я нервово роздратований і тому не зовсім щасливий. Щось мучить мене. Ревнощі до тієї людини, яка цілком коштувала б її. Я не вартий.

Наталя почувала себе в цю хвилину такою розм'якшеною і розніженою, що їй мало було любити і знати, що вона кохана: їй потрібно тепер, зараз треба було обійняти кохану людину і говорити і чути від неї слова любові, якими було повно її серце.

Людина перестає засуджувати інших, як тільки переможе саму себе.

П'яний чоловік затесував в'язок, розрубав ніс. Лікували у лікарні 22 дні, залежав 5 р. 50 к. Не міг віддати.«Підемо до поліцейського управління». — Пішов, увели до кімнати, замкнули:«Коли принесеш, тоді випустимо».

Через хрест, через назву, з загрози не можуть прийняти люди ці жахливі умови: має бути інша, висока спонукальна причина. І ця причина є почуття, що рідко виявляється, сором'язливе в російській, але що лежить у глибині душі кожного, — любов до батьківщини.

Господи великий! тільки Ти один чув і знаєш ті прості, але жаркі й відчайдушні благання незнання, невиразного каяття і страждання, які сходили до Тебе з цього страшного місця смерті, — від генерала, який за секунду перед цим думав про сніданок і Георгія на шию, але зі страхом що відчуває близькість Твою, до змученого, голодного, вошивого солдата, що повалився на голій підлозі Миколаївської батареї і прохає Тебе швидше дати йому там несвідомо передчувану їм нагороду за всі незаслужені страждання! Так, Ти не втомлювався слухати благання дітей Твоїх, посилаєш їм скрізь ангела-утішителя, що вкладав у душу терпіння, почуття обов'язку та відраду надії.

Єдиний порятунок від людей - приховати від них свої рани.