Ліна Василівна Костенко

Десять років державі, стільки депутатів і партій, патріотів і лідерів, а ні засад, ні цінностей, ні ідеології. Я не знаю, це якийсь диявольський план чи просто так вийшло?

Я не люблю нещасних. Я щаслива. Моя свобода завжди при мені.

Скільки років кохаю, а закохуюсь в тебе щодня.

Нації вмирають не від інфаркту, спочатку в них відбирають мову.

У своєму житті треба залишати місце й для свого життя.

Дикі ми люди, нема в нас покуття, є інтер’єр, є побутова техніка, стелажі й картини, а ікону нема де поставити.

Люди, як правило, бачать світ у діапазоні своїх проблем. Ну, ще в радіусі родини, країни, свого фаху, своїх інтересів. А якщо подивитися на світ у комплексі різних подій і явищ, виникає зовсім інша картина. Бачиш критичну масу катастроф.

Абияк жили мої батьки, і батьки моїх батьків, і всі гарні порядні люди у цій частині світу завжди мусили жити абияк, задурені черговою владою, черговим режимом. Набридло. Абияк жити я більше не хочу.

Свобода справді є. Пиши що хочеш. В тюрму не посадять, у психушку не запроторять. Але можуть убити.

Настала якась собача старість ідей. Ніхто нічого не хоче. Ніхто ні за що не бореться. Тільки наші політики за владу над нами.