Марина Іванівна Цвєтаєва

Я зрозуміла одну річ: з іншим у мене було«р», буква, якій я віддавала перевагу, — найясніша я з усього алфавіту, наймужніша: мороз, гора, герой, Спарта, звір — все, що в мені є прямого, строгого, суворого. З Вами: шелест, шепіт, шовковий, тиша – і особливо: cheri. ... Але це трапляється зі мною так рідко, так ніколи. Я весь час боюся, що я гріжу, що зараз прокинуся — і знову гора, герой...

Любити, значить бачити людину такою, якою її задумав Бог і не здійснили батьки.

Коли чоловіки мене дають спокій, я глибоко невинна.

Коханець: той, хто любить, той, через кого явлено кохання, провід стихії Любові. Може, в одному ліжку, а може, за тисячу верст. Кохання не як«зв'язок», а як стихія.

«Я любитиму тебе все літо», — це звучить куди переконливіше, ніж«все життя» і — головне — довше!

Лягаю в ліжко, як у труну. І щоранку — справді повстання з мертвих.

Я зухвала тільки з тими, від кого залежу.

У житті своє місце знаю, і воно не останнє, бо ніколи не стаю в ряд.

Я не любовна героїня, я ніколи не піду в коханця, завжди в кохання.

Я не закохана у себе, я закохана у цю роботу: слухання. Якби інший так само дав мені слухати себе, як я сама даю (так само дався мені, як я сама даюся), я б так само слухала іншого. Про інших мені залишається лише одне: гадати.