Олександр Сергійович Пушкін

Думали, що власне визнання злочинця необхідне його повного викриття, — думка як безпідставна, а й цілком противна здоровому юридичному сенсу: бо, якщо заперечення підсудного не приймається на підтвердження його невинності, то визнання його ще має бути доказом його винності.

Хоч сумно жити, мої друзі, Однак жити ще можливо.

Я далекий від того, щоб захоплюватися всім, що бачу довкола себе; як письменник я засмучений…, багато чого мені гине, але присягаюся вам моєю честю – нізащо у світі я не хотів би змінити Батьківщину, або мати іншу історію, ніж історія наших предків, як її нам дав Бог.

Гіркий чужий хліб, каже Данте, і важкі щаблі чужого ганку.

…Коли б ти знала, Коли б ти уявляла Неволю душних міст! Там люди у купах, за огорожею. Не дихають ранковою прохолодою, Ні весняним запахом лук; Кохання соромляться, думки женуть, Торгують волею своєю, Голови перед ідолами хилить І просять грошей та ланцюгів...

Читав я де - те, Що цар одного разу воїнам своїм Велел знести землі по жменьці в купу, І гордий пагорб піднявся - і цар Міг з висоти з веселістю озирати І дол, покритий білими наметами, І море, де бігли кораблі.

Про себе говорити я тобі не хочу, бо не маю наміру в нагрудники брати московську пошту, яка цього року робила зі мною дивовижні свинства; писатиму тобі за наказом.

Мені сумно та легко; печаль моя світла; Смуток мій сповнений тобою.

Але ти любити, як я, не можеш; Навіщо ж холодною красою Ти серце слабке турбуєш?

І цьому все я провину! Страшно розуму втратити. Легше вмерти. На мерця дивимося ми з повагою, Творимо про нього молитви. Смерть дорівнює Із ним кожного. Але людина, позбавлена ​​розуму, стає не людиною. Даремно мова йому дана, не править Словами він, у ньому брата свого Звір дізнається, він людям у посміянні, Над ним всяк вільний, бог його не судить.