Олександр Сергійович Пушкін

Поглянь: під віддаленим склепінням Гуляє вільний місяць ; На всю природу мимохідь Рівно сяйво ллє вона. Загляне в хмару будь-яку, Його так пишно осяє - І ось вже перейшла в інше; І щось недовго відвідає. Хто в небі місце їй вкаже, промовивши: там зупинись! Хто серцю юної діви скаже: Люби одне, не змінися.

Я не захоплююся всім, що бачу навколо себе; як літератора — мене дратують, як людину з забобонами — я ображений, — але присягаюсь честю, що нізащо на світі я не хотів би змінити батьківщину чи мати іншу історію, окрім історії наших предків, такою, якою нам бог її дав.

... довгий смуток не в природі людської, особливо жіночої.

У Клариси грошей мало, Ти багатий; Іди до вінця: І багатство їй пристало, І роги тобі личить.

Вона слухає та розуміє — рідкісна гідність у наших жінках.

Думали, що власне визнання злочинця необхідне його повного викриття, — думка як безпідставна, а й цілком противна здоровому юридичному сенсу: бо, якщо заперечення підсудного не приймається на підтвердження його невинності, то визнання його ще має бути доказом його винності.

Хоч сумно жити, мої друзі, Однак жити ще можливо.

Я далекий від того, щоб захоплюватися всім, що бачу довкола себе; як письменник я засмучений…, багато чого мені гине, але присягаюся вам моєю честю – нізащо у світі я не хотів би змінити Батьківщину, або мати іншу історію, ніж історія наших предків, як її нам дав Бог.

Гіркий чужий хліб, каже Данте, і важкі щаблі чужого ганку.

…Коли б ти знала, Коли б ти уявляла Неволю душних міст! Там люди у купах, за огорожею. Не дихають ранковою прохолодою, Ні весняним запахом лук; Кохання соромляться, думки женуть, Торгують волею своєю, Голови перед ідолами хилить І просять грошей та ланцюгів...