День забутих колись переказів, Настає в інші роки, І прокляття сивих світобудов Відкриває нам шлях у нікуди. Так трапляється з нами часом, Самотності біла нитка На дорогу забутих героїв Примушує тебе виходити. Проклянеш ти і віру, і бога, Все забудеш, підеш не туди. Самотній, до рідного порога Не повернешся вже ніколи. І залишиться тільки надія, Що пройдуть твої злі роки, Але на жаль, мій нещасний невіглас, Вибір зроблений, і він – назавжди! Самотність – віра ізгоїв. Сенсдолі, зламаний бог. На дорозі забутих героїв Тільки пил та сліди твоїх ніг.