Колись давно ми про життя мріяли світло і піднесено, слова, немов юні дівчата, до нас забігали в будинки, манили, біліли собою, під мереживами і вишивками, нам руки простягали, кружляли, ковзаючи по губах, дивилися в очі, переконували, дороги нашіптували, давали доторкнутися поглядом до незнайомих надій, а ми — відставали від них, ставали долі своєю власниками й дорослішали, і землю втоптували з незворотною неспішністю малих успіхів, поразок, сезонних сумів.