— Слухай, а чому я не відчуваю, коли бачиш погані сни? - Важко сказати. Здається, я не кидаюся і не скрикую. Навпаки, прокидаюсь — і немов ціпенію від жаху. — Будив би мене, — кажу я, згадавши, як сама гальмувала його двічі, а то й тричі за ніч. І як довго йому доводилося заспокоювати мене. - Навіщо? - Заперечує Піт. — Найчастіше бачу, що втратив тебе. Розплющую очі - ти поруч, і все добре.