Гра престолів (Game of Thrones)

— Ми знаходимо принцесу і що далі? — Я люблю імпровізувати... — Це пояснює золоту руку.

Політика – це мистецтво компромісів.

О! У нас були злі королі, були королі — ідіоти, але злісних ідіотів досі не було...

— Людина сплачує борги. Людина має три. - Чого? — Червоний Бог отримує своє, люба дівчинко, і лише смертю можна платити за життя. Ти врятувала мене й тих двох. Забрала три смерті у Червоного Бога. Їх треба повернути. Назви три імені та людина все зробить.

- Якою вона була? — Ти ніколи не питала про неї, жодного разу. Чому? - Спочатку, будучи одна, просто вимовляючи її ім'я, я начебто знову вдихала в неї життя. Я думала, що якщо не згадуватиму її, вона просто зникне для тебе. Зрозумівши, що цього не станеться, я не питала від злості. Я не хотіла приносити тобі задоволення думати, що мені не все одно. І в результаті мені стало ясно, що моя агресія нічого не означає для тебе. Як я можу судити, тобі це подобалося. — То чому зараз? - Яка шкодаздатний завдати нам примар Ліанни Старк, крім того, яку ми самі нанесли один одному вже сотню разів поспіль?

- Я не люблю загрози. — Хто вам загрожує? - Я не Нед Старк, і розумію правила цієї гри. — Нед Старк був людиною честі. — А я ні. Будете мені загрожувати, я скину вас у море.

Жоден меч не можна назвати сильним, доки він не загартований.

— Не варто ображати тих, хто вищий за тебе. — Тоді мені нікого не можна ображати.

Знайте свої сильні сторони, використовуйте їх мудро, і одна людина може коштувати десять тисяч.

- А як Ви спите? — Як і всі інші, мабуть. — Ви стільки побачили, стільки жахливого. - Так. Але я побачив і гарне. Хоч і не так багато. — Але як можна заснути, тримаючи такі речі у пам'яті. - Ти нічого не бачила. Я вже постарався. — Коли я заплющую очі, я бачу їх. Їх усіх. Як вони стоять там. Джоффрі, королева та моя сестра. — Знаєш, у нас із тобою є дещо спільне. Правда. Я був, напевно, на пару років старший за тебе, коли мого брата закололи в серціу мене на очах. Той, хто його проткнув, не був злим чоловіком. Віллем. Так його звали. Він втік, ніхто й сплюнути не встиг. А я стояв там і дивився, як вмирає мій брат. Але ось що цікаво: зараз я вже не можу згадати обличчя мого брата. А Віллем... О так, він був красенем. Рівні білі зуби, блакитні очі, підборіддя з ямочкою, що так подобаються дівкам. Я думав про нього, коли працював, коли пив і навіть коли сра. Дійшло до того, що я повторював його ім'я щоночі перед сном. Віллем, Віллем. Немов молитву. І одного разу Віллем повернувся назад у місто. Я так глибоко всадив сокиру в його череп, що з нею його й поховали. Кінь Віллема довіз мене до стіни, і з того часу я ношу чорне.