життя

Хіба хтось колись казав, що ми маємо бути щасливими?

Розумом людина визнає, що життя - це безперервна боротьба за існування.

Немає нічого тяжчого, ніж співчуття. Навіть власний біль не такий тяжкий. Як біль співчуття до когось, біль за когось, біль, багато разів помножений фантазією, продовжений сотнею відлуння.

Штани коту не покладаються, месир. Чи не накажете Ви мені надіти і чоботи? Кіт у чоботях буває лише у казках, месир. Але чи бачили Ви колись когось на балу без краватки? Я не маю наміру опинитися в комічному становищі і ризикувати тим, що мене виштовхають у шию!

— Ходімо до найкращого ресторану міста... — Згодна. - До мене додому. - Витончено...

Ніщо так не допомагає нам продовжувати наше життя як впевненість у тому, що наша смерть когось ощасливить.

Для того, щоб бути щасливим, потрібно мати хороший шлунок, зло серце і зовсім не мати совісті.

Він відчував на губах солонуватий смак її сліз, і для нього не було смаку солодше.

Обличчя людини – це приладова дошка з індикаторами.

Проблеми не стануть менш серйозними, якщо їх відкласти.