життя

Той, хто створює щасливий кінець, сам, як правило, у ньому не бере участі.

Безумець вийшов назовні. Господи, спаси і збережи всіх нас.

Ти належиш мені, я зробив тебе своєю, і в жодній казці немає жінки, за яку билися б довше і відчайдушніше, ніж я бився за тебе із самим собою. Так було з самого початку, так повторювалося знову і знову, і так, мабуть, завжди буде...

Не знижуй себе так, для цього є друзі.

— Я повертаю мою дружину, бо вона не виправдала моїх надій щасливого, сімейного життя. - А точніше? — Вона... Абсолютно!... Не вміє... Готувати! - Я вмію готувати. - Ти не вмієш готувати! - Вмію! - Не вмієш! - Вмію! — А я не вмію їсти те, що ти вмієш готувати!

Він казав, що шрам є свідченням того, що я виявилася сильнішою за ті сили, які хотіли зробити мені боляче.

Задавати питання має сенс лише після того, як остаточно переконався, що самої відповіді не знайдеш. Тобто дуже, дуже рідко.

Ми страждаємо, ми мріємо про щось, а потім це виявляється фальшю, дурницею. І стає зрозумілим, що зусилля абсолютно не коштували жертв. І тоді у фінальний момент ми буваємо розчаровані. Так що, можливо, варто, прибігши першим, зупинитися біля стрічки, не обірвавши її.

Речі, від яких хочеться померти відразу, зараз же, не сходячи з місця, згодом стають швидкоплинними спогадами. Навіть ніби й не твоїми, а ніби прочитаними у книзі про чуже життя.

Якщо ти ненавидиш, значить, тебе перемогли.