життя

Сонце — одне, а крокує всіма містами. Сонце моє. Я його нікому не віддам. Ні на годину, ні на промінь, ні з погляду.— Нікому. Ніколи! Нехай гинуть у беззмінній ночі міста! В руки візьму! — Щоб не сміливо крутитись у колі! Нехай собі руки, і губи, і серце спалю! У вічну ніч пропаде, — поженуся слідами... Сонце моє! Я тебе нікому не віддам!

Потім він обійняв мене: людина, яка вміє обіймати, — хороша людина.

Життя — як спідня білизна, її треба міняти двічі на день. Вечір закінчився, я хочу його забути.

Приказки, анекдоти, вислови - це заморожені думки, інтелектуальний "фастфуд", береш готовий продукт і займаєш рот. Але я знаю значення думок та слів. Їх треба економити, тоді вони набувають цінності. Якщо треба запам'ятати якийсь девіз, то ось такий:«Якщо твої слова не цікавіші за тишу, мовчи».

Я постійно програю. Млинець, невже деякі люди просто... повинні програвати? Для балансу у всесвіті? Ну як би є такі люди на землі, які... повинні просто полегшувати завдання переможцям?

Мирова угода покликана забезпечити швидке правосуддя.

Мені потрібна була мета. Причина залишатися на планеті.

Я люблю похмуру погоду насамперед тому, що в цей час ніхто не заважає думати. Можна подумати про все у світі. Про те, що тебе хвилювало колись чи то тривожить тепер. Про те, що збулося, а що – ні. Про те, чого ти чекаєш у житті і що ти можеш дати їй. Про цілі та ідеали. Про досягнуте і бажане.

Робітник тримав знак«Гальмо!». Залишалося неясно, це було: нагадування водіям чи щиросердне зізнання.

Візити до дантиста! Як я люблю їх… відкладати.