Рей Бредбері

Ви не стоїте на місці, ви у процесі розвитку. Невдач бути не може! Процес іде. Робота робиться. Якщо її результат хороший — ви чогось навчаєтесь. Якщо поганий - ви вчитеся ще більше. Зроблена робота - це урок, який необхідно вивчити. Поки ти не зупинився, невдач не може бути.

Ніч - найкращий час для крилатої людини.

Мені наснився сон. Що скоро все скінчиться, і ще так сказав голос. Зовсім незнайомий, просто голос, і він сказав, що у нас на Землі всьому прийде кінець. Вранці я про це майже забув, пішов на службу, а потім раптом бачу, Стен Вілліс серед білого дня дивився у вікно. Я говорю — про що мріяв, Стен? А він відповідає - мені сьогодні снився сон, і не встиг він домовитись, а я вже зрозумів, що за сон. Я й сам міг йому розповісти, але Стен почав розповідати першим, а я слухав.

Про мистецтво! Про життя! Маятник, що гойдається ліворуч, праворуч, знову ліворуч, від складного до простого, знову до складного. Від романтики до реалізму, щоб неминуче повернутись до романтики. Прониклива людина здатна відчувати інтелектуальні перигелії, заздалегідь готуватися до нових запаморочливих орбіт.

— А як же всі ці люди дві тисячі років тому слухали нічого? — Вони не мали годинника, Ісусе. - Правильно. Лише сонце, що повільно пливе по небосхилу, і нескінченні дні, щоб сказати найважливіше.

Мати розривалася між двома правдами. Адже у дітей своя правда — недосвідчена, одномірна, а в неї своя, житейська, надто оголена, похмура і всеосяжна, щоб відкрити її милим немислимим істотам, які з заливистим сміхом біжать у ситцевих сукнях, що розвиваються, назустріч своєму десятирічному світові.

Ненавиджу це почуття правоти, коли в глибині душі я не впевнений, що має рацію. Хто ми, якщо дати раду? Більшість?... Чим не відповідь: адже більшість завжди непогрішна, хіба ні? Завжди і не може навіть на мить помилитися, хіба не так? Що є більшість і хто до нього входить? Про що вони думають, і чому вони стали саме такими, і невже вони ніколи не змінюватися, і ще якого чорта мене занесло в цю Трекляту більшість? Мені не по собі. У чому тут причина: клаустрофобія, страх натовпу, або просто здоровий глузд?

За літо до дна висохли канали. Літо пройшло по луках, наче степова пожежа.

Я, як і всі письменники -початківці, був переконаний, що ідею можна здійснити, якщо дубасити по ній з усієї сили, лупцювати її і бити. Зрозуміло, при такому зверненні будь-яка порядна ідея складе лапки, перевернеться догори черевцем, спрямує погляд у вічність і тихо здохне.

- Я хочу жити без воїн. Хочу дізнатися, що за ніч якимось чином гармати в усьому світі перетворилися на іржу, що бактерії в оболонках бомб стали нешкідливими, що танки провалилися крізь шосе і, подібно доісторичним чудовиськам, лежать у ямах, наповнених асфальтом. Ось моє бажання.