Андрій Курпатов

Так от, якщо ми захворіли на неврастенію, якщо у нас симптоми синдрому хронічної втоми, то цілком логічно ставитися до себе як до хворих. Суть цієї хвороби, як ми вже знаємо, у психологічних навантаженнях, тому лікування і передбачає обмеження цих навантажень.

Адже будь-яке по-справжньому усвідомлене нами незнання - це виклик! Інші знають і розуміють, а ви ні — це круто, тут є над чим подумати, куди просунутися, чого досягти! Можливо, ви зможете зрозуміти, розібратися краще за інших і перевершити їх.

Це науковий факт: те, що ми пам'ятаємо, знаємо чи думаємо, залежить не від реального стану справ, а від того, яку саме гру з нами грає наш мозок. Він не хоче пам'ятати погане - і вуаля, ви цього не пам'ятаєте!

Саме те, до чого ми прив'язані, є нашою слабкою ланкою, саме наші бажання стикаються з неможливістю своєї реалізації і зводять нас з розуму.

Людина, яку ми називаємо розумним, що володіє воістину величезними можливостями і фантастичним потенціалом, ця людина насправді виявляється заляканим звірятком, яке все життя ганяється за примарою нездійсненного щастя і знаходить лише розчарування. Зневіра, туга і безглуздість - ось наше кредо. Наша доля – суїцид. Деякі з нас вбивають себе відразу, деякі влаштовують суїцид протяжністю в кілька років, використовуючи як«рятівний» засіб наркотик, інші ж умертвляють себе довго і болісно, ​​спалюючи себе на роботі або в рутині побутових негараздів, заглушаючи душевний більспиртним чи транквілізаторами. По суті, яка різниця як?

При неврастенні ми дратуємося не тому, що у нас є така звичка — дратуватися з приводу, а тому, що наш мозок через стан виснаження просто не може чинити опір зовнішнім подразникам, відсівати їх. Усі вони проникають у нього абсолютно безперешкодно і з якимось витонченим садизмом смикають за відповідні ниточки.