Борис Леонідович Пастернак

Принадність моя незабутня! Поки тебе пам'ятають вгинання ліктів моїх, поки ще ти на руках і губах моїх, я буду з тобою. Я виплачу сльози про тебе в чомусь гідному, що залишається. Я запишу пам'ять про тебе у ніжному, ніжному, щемливому сумному зображенні. Я залишусь тут, доки цього не зроблю. А потім і сам поїду.

Я знав двох закоханих, які жили в Петрограді в дні революції і не помітили її.

Вчись прощати… Молись за кривдників, Зло перемагай променем добра. Іди без вагань у стан прощаючих, Поки що горить Голгофська зірка. Вчись прощати, коли душа скривджена, І серце, немов чаша гірких сліз, І здається, що доброта вся випалена, Ти згадай, як прощав Христос. Вчись прощати, прощати не тільки словом, але всією душею, всією сутністю своєю. Прощення народжується любов'ю У творінні молитовних ночей. Вчись прощати. У пробаченні радість прихована. Великодушність лікує, як бальзам. Кров на Хресті за всіх пролита. Вчись прощати, щоб ти був прощений сам.

Не можна без наслідків для здоров'я день у день проявляти себе гидко тому, що відчуваєш; розпинатися перед тим, чого не любиш, радіти з того, що приносить нещастя. Наша нервова система не порожній звук, не вигадка. Вона — фізичне тіло, що складається з волокон. Наша душа займає місце у просторі і поміщається у нас як зуби у роті. Її не можна без кінця гвалтувати безкарно.

Інші живим слідом Пройдуть твій шлях за п'ядь п'ядь, Але поразки від перемоги Ти сам не повинен відрізняти.

У роки поневірянь, за часів Немислимого побуту Вона хвилею долі з дна Була до нього прибита.

…Хіба коли люблять, принижують?

Тиша, ти – найкраще З усього, що чув.

Все цієї весни особливе, Живіше горобців галас. Я навіть висловити не пробую, Як на душі світло та тихо.

Не хвилюйся, не плач, не працюй Сил виснажених, і серця не муч. Ти жива, ти в мені, ти в грудях Як опора, як друг і як випадок.