Джакомо Леопарді

Всякий той, у кому совість спить, Гидіння гідний. Нехай надихає вас не боягуз, а воїн!

Невже ми майбутнього позбавлені І немає кінця ганьби? Поки я живий, до тебе звернені Мої вірші, хворе покоління, - У них предків голос докору. Земля, що топчеш ти, зберігає руїни Найдавніших капищ. Так поглянь хоч раз На статуї, сувої та картини! Але якщо дух згас, Не тобі країна з такою долею. Іди та пошукай притулок скромніше. Їй краще бути вдовою, аніж малодушних вирощувати чоловіків.

Навіщо, ти скажеш, розпалювати даремно Вогонь вроджених сил, Коли до боротьби втрачене прагнення І дух колишньої в грудях давно спочив, А всіма нами правлять щогодини Лінь і порожній час? З тих пір як у старій колісниці Здійснює сонце в небі свій обхід, Ужель діяння смертних ілюзорні? Між істиною і брехнею є межа, Чи наші сподівання і мрії безглузді? І ось відповідь Природи: — В уроках минулого запорука свободи.

Прийоми людини сміливої ​​та порядної прості і всім відомі, а вигадки негідника таємничі та нескінченно різноманітні.

Негідник ти чи невинний, як дитина. Одне не забувай: Бажання з віком поміркуй.