Джек Керуак

Джефі дістав пакетик чаю, китайського, сипнув у бляшаний чайничок, попутно розводячи багаття, для початку маленьке - сонце ще світило на нас, - зміцнив у камені довгу палицю, підвісив казанок, незабаром вода закипіла, чай був заварений, і ми стали пити його з бляшанки. Я сам набирав воду з джерела, холодну і чисту, як сніг, як кришталеві повіки вічних небес. Ніколи в житті не пив такого чистого і свіжого чаю, його хотілося пити ще й ще, він чудово вгамовував спрагу і розтікався теплом по тілу. - Тепер розумієш, чому на Сході так люблять чай, - сказав Джефі. – Пам'ятаєш, я розповідав про цю книгу: перший ковток –радість, другий – щастя, третій – спокій, четвертий – безумство, п'ятий – екстаз.

Хлопці та дівчата так сумно проводять час один з одним. Бажаючи видати себе за людей досвідчених, вони відразу ж, навіть не поговоривши для пристойності, віддаються у владу сексу. А говорити треба не слова спокуси — потрібна проста, відверта розмова про душу, адже життя священне й дорогокожне її мить.

Все на світі взаємопов'язане, ось так і дощ пов'язує один з одним усіх на всій землі, по черзі торкаючись кожного...

Деякі - підонки, деякі - ні, ось і весь розклад.

Похмура мить. Ми всі думали, що більше ніколи один одного не побачимо, і нам було начхати.

Варто їм лише запропонувати саме те, чого вони потай бажають, як вони відразу починають панікувати.

Я не хочу здаватися. Обіцяю — я ніколи не здамся, я здохну зойк і регочу.