Герберт Уеллс

Ви робите помилку, кажучи, що не можна рухатися у Часі. Якщо я, наприклад, дуже яскраво згадую якусь подію, то повертаюся на час її скоєння і ніби подумки відсутній. Я на мить роблю стрибок у минуле. Звичайно, ми не маємо можливості залишитися в минулому на будь-яку частинку Часу, подібно до того, як дикун або тварина не можуть повиснути в повітрі на відстані хоча б шести футів від землі. Щодо цього цивілізована людина має перевагу перед дикуном. Він всупереч силі тяжіння може піднятися на повітряній кулі. Чому ж не можна сподіватися, що зрештою він зможе також зупинити або прискорити свій рух за Часом чи навіть повернути у протилежний бік?

Ми постійно уникаємо цього моменту. Наше духовне життя, нематеріальне і не має вимірів, рухається з рівномірною швидкістю від колиски до могили за Четвертим Виміром Простору — Часу.

Всі наші почуття та здібності знаходять свою гостроту тільки на точилі праці та необхідності.

Настав час, коли кожен має вносити свою частку у спільну справу, не шукаючи вигоди для себе.

Люди, які мислять лише в масштабах власного існування, не годяться для державної діяльності.

Там, де немає змін і потреб у змінах, розум гине.

Вони вічно поспішають на роботу, — я бачив їх тисячі, зі сніданком у кишені, вони біжать як божевільні, думаючи тільки про те, як потрапити на поїзд, у страху, що їх звільнять, якщо вони запізняться. Працюють вони, не вникаючи у справу; потім поспішають додому, боячись запізнитися на обід; увечері сидять удома, побоюючись ходити глухими вулицями; сплять з дружинами, на яких одружувалися не з любові, а тому, що у них були гроші і вони сподівалися забезпечити своє жалюгідне існування. Життя їх застраховане від нещасних випадків. А в неділю вони бояться занапастити свою душу. Наче пекло створено для кроликів!

Протягом усіх століть історії перебували люди, які відчували навколо себе непізнане. І хоч раз почувши його поклик, вони більше не могли вести звичайне життя, не могли задовольнятися тим, що задовольняло їхніх сусідів.

При світлі зірок усі турботи і прикрощі земного життя здалися мені нікчемними. Я подумав про те, як вони нескінченно далекі, як повільно рухаються з невідомого минулого до невідомого майбутнього.

Але з листуванням почалося відчуження — адже ми вперше прийшли в інший, несприйнятливий дотик і намагалися висловити свої думки та настрої на папері.