Лорен Олівер

Всі, кому ти довіряєш, все, на кого, тобі здається, можна покластися, зрештою зраджують тебе. Коли у людей з'являється своє життя, вони починають брехати, потай, потім змінюються і зникають. Хтось за новою особою чи особистістю, хтось у сумному ранковому тумані, за скелею на березі океану.

Їй-богу, хлопці це як собаки. Їм потрібно, щоб їх гладили, годували та пускали до ліжка.

Хто стрибає, може впасти, але може й злетіти.

Джуліан стоїть, і бурмоче щось мені у волосся, і цілує мене в маківку, дозволяє плакати про втрату іншого хлопця, хлопця, якого я любила сильніше.

Бувають втрати, які не забуваються.