Макс Фрай

Поки тебе ніхто не сприймає всерйоз, твої руки розв'язані.

Смерть трохи схожа на вітер: невидима, але відчутна сила, яка завжди готова збити нас із ніг.

Той, хто приймає рішення, може бути щасливим... (може і не бути врешті-решт у кожного свої переваги)

У монолозі я страшний, кого завгодно приспаю.

Кров - вона не для того, щоб її в смаженому вигляді жерти. Її треба пити. Свіжу. І лише з коханих.

…я вже не раз тобі казав, що скорботний вираз обличчя не гармоніює з формою твоїх вушних раковин!

Тому, хто хоче бути загальним улюбленцем, краще заздалегідь обзавестися безліччю дрібних, невинних, бажано кумедних вад.

Насамперед проблеми завжди були зовні. А тепер, виходить, усередині. Тобто я сам, з усіма своїми чудовими потрухами і є моя головна проблема. Який шматок себе відрізати і викинути на смітник — так, виходить, постає питання.

У вас все через дупу, досі не зрозумію, через чию саме, і з якого боку розташований вихід із неї.

Тобі зі мною пощастило (…) Мені з тобою, звісно, ​​теж. Але, щиро кажучи, тобі пощастило більше.