Макс Фрай

Життя будь -якої людини - дзеркальне відображення її уявлень про неї.

Знати нічого не хочу, бо дах і так їде. А треба їй на місці залишатися: у мене там Карлсон живе. Йому без даху не можна, без мого даху він стане бомжем.

Я завжди знав, що люди є дивними істотами, але сьогодні з вами особливо цікаво.

Немає нічого кращого, ніж ясний, сонячний весняний ранок... і немає нічого гіршого, ніж ясний, сонячний ранок у будь-яку пору року і в будь-якій точці Всесвіту — у тому випадку, якщо вам не дали виспатися.

Я досі так і не зрозумів, навіщо люди довго сердиться один на одного. Життя і так непробачно коротке, нічого встигнути неможливо, часу так мало, що, можна сказати, зовсім немає, навіть якщо не витрачати його на всякі дурниці на кшталт сварок.

Найлегше розпоряджатися тим, що тобі не належить.

Того дня я зрозумів, що контролювати ситуацію набагато простіше та приємніше, ніж довірити це комусь іншому. Страшно буває тільки тому, хто безпорадно сидить на задньому сидінні та намагається переконати себе, що кермо у надійних руках.

Правда - не така важлива річ, щоб її приховувати.

Пішли додому, сер Максе. Будемо жерти, сумувати і думати.

У кожної дівчинки неодмінно є свій бездонний колодязь, у темряві якого таїться якийсь черговий«він», який не дзвонить, не приходить, не розуміє або ще щось«не», мучить дівчинку, йолоп. Якщо в колодязі нікого немає, значить, був зовсім недавно і скоро, ось буквально днями, заведеться новий, це, я так розумію, закон природи: всяка чудова дівчинка повинна цілими днями вирячитися в цей проклятий колодязь і болісно розмірковувати про поведінку його мешканця, забувши, що довкола, взагалі-то, величезний дивовижний світ, усі дива якого, теоретично, до її послуг. Точніше, були б до її послуг, якби вонане вернула носа, бурмотячи:«Спасибі, не треба», аби відпустили скоріше назад до криниці, дивитись у темряву.